Момент виміру і знешкодження снаряду зареєстрував на фотоплівці пор. «Брок» - Еугеніуш Локайскі. Так запам’ятав епізод знешкодження снаряду Стефан Берент (цитуємо за Галиною Аудерською):
          «Коли «Піллерт» почав викручувати запал роздалося характерне шипіння. Всі завмерли від страху і «Піллерт» на мить перервав викручування, але відразу почав крутити знову. Він припускав, що снаряд може шипіти в результаті всмоктування повітря в середину. Ще хвилина і він тримав запал в руці».
          Після видалення запалу корпус снаряду очистили від вибухового матеріалу, який виявився набагато потужнішим, ніж тротил. Під час знешкодження снаряду «Піллерт» сильно отруївся.
          Чому цей снаряд не вибухнув?!!!
          Він був призначений для знесення важких сталевих і бетонних укріплень, а поцілив в кав’ярню. Але і серед багатьох історій, які кружляли після повстання на тему того снаряду, в одній розповідалося, що всередині снаряду знайшли картку з текстом, написаному чеською мовою з наступною інформацією: «Цей снаряд не вибухне».
          Видобутий зі снаряду вибуховий матеріал був переданий до повстанської майстерні гранат на вул. Boduena 2. В цій майстерні його переробили на гранати жінки-мінерки «Бомби»: «Іза» – Магда з Мачєєвських Вагнерова, «Ханка» – Ірена Грабовска, «Ада» – Еліза Шнайдерова, «Алька» і «Башька» – Барбара Вишядецка. Цей снаряд повернувся до німців в повстанських гранатах, як неперетравлений гриб.
          Після розрядження снаряду в будинку ПКО на стіні приміщення, яке займало керівництво відділу «Колегіум Б» знаходилася інструкція, зміст якої описує Єжи Філіповіч в своїй книзі «Мені було тоді 14 років» (РАХ 1972):
          «Калібр – 600 мм, довжина снаряду – 2100 мм, вага – близько 1500 кг. Діапазон стрільби – кілька десятків кілометрів. Дуло змонтоване на спеціальній платформі. Частота пострілів – близько 4 на год. Навісна зброя. Снаряд нібито можна зауважити при зміні напрямку траєкторії польоту. Запалювання снаряду за допомогою спеціальних порохових подушок.
          20 червня 1964 року під час підготовки котловану для будівництва східної стіни вул. Маршалковської на території володіння на вул. Монюшкі 8 виявлено корпус величезного снаряду – того снаряду, який 18 серпня 1944 року приземлився на танцювальному майданчику «Адрії». Було викликано Варшавську группу розмінування. Сапери під керівництвом пор. Михайла Савчица витягнули снаряд з котловану. Сьогодні корпус того снаряду знаходиться у дворі Музею Війська Польського в Варшаві.
          Навколо цього снаряду, який поцілив в «Адрію», навколо гармати, з якої він був запущений, виникло як в документальних працях, так і у спогадах багато легенд, які в свідомості багатьох людей функціонують до сьогодні. В серії фотоальбомів, присвячених Варшавському Повстанню представлена авіабомба, яку називають снарядом з важкої залізничної артилерії. Так само, як і про фотографію «Брауна», на якій зафіксовано момент вибуху важкого снаряду в стіні Прудентіалу (пол. Prudential), говорять, що вона представляє вибух снаряду, випущеного зі залізничної артилерії.

          Галина Андерска в своїй детальній, якщо мова йде про реалії, які стосуються обставин «приземлення» снаряду в «Адрії», статті також називає той снаряд снарядом, випущеним залізничною артилерією. Ця стаття викликала великий відгук зі сторони читачів. Відізвалася сестра Еугеніуша Локайськєго, Софія Доманьска, а також одна з «Бомб», мінерка «Башька» –Барбара Вишядецка, яка наповнювала повстанські гранати вибуховим матеріалом, добутим зі снаряду в «Адрії», який не вибухнув. Велику, яка викликає ряд застережень, статтю під назвою «Додаток до гармати» написав солдат, публіциста та історик, якого ми дуже цінимо, полковник Януш Пшимановскі (Столиця №4 від 24 січня 1971 року). Полковник Пшимановскі плутає дати, які відносяться до подій, коли снаряд поцілив в «Адрію». Він подає дату 7 серпня, в той час, коли дата 18 серпня не викликає жодних сумнівів. Ця дата підтверджується тим, що згідно з німецькими документами гармата, з якої вистрілили в «Адрію» була використана тільки 18 серпня.
          Виходячи зі статті Галини Андерської полковник Пшимановскі визнає, що снаряд, випущений залізничною гарматою нагадує т.з. «паризьку гармату» з часів Першої Світової Війни, яку теж називають «Велика Берта», і з якої німці обстрілювали Париж. Він подає її характеристики і можливості. Згадує, при можливості, обстріл з важкої артилерії німцями Британії через протоку Ла-Манш.
          Далі полковник Пшимановскі описує обстріл німецької важкої артилерії в ніч з 14 на 15 серпня на варецько-магнушевському плацдармі. Полковник Пшимановські був тоді заступником командира дивізіону 152 мм гармата-гаубиця. Вимірювальний дивізіон встановив позицію німецької гармати і як пише полковник Пшимановські:
          «Дві важкі артилерійські бригади: 1-ша і 5-та опрацювали дані, щоб відкрити вогонь і рубанули трьома швидкими залпами з 72 гармат. Зранку розвідувальні літаки сфотографували зруйновані рейкові колії, перевернуту платформу і зірваний з русла пекельно довгий ствол».
Д          алі автор згадує, що на підставі знайдених поблизу власних позицій фрагментів важкого снаряду, які потім збирав, щоб відновити профіль корпусу, описав калібр гармати, який обстрілював плацдарм на 620 мм.
          Далі в статті говориться:
          «Кулеврина з'явилася на два місяці пізніше на варшавських трасах – я не знаю, чи то була та сама, тільки після ремонту, чи інша з таким самим калібром» – з обережністю говорить полковник Пшимановскі.
          Потім автор, як в анекдоті, описує ймовірно остаточне знищення кулеврини.
          Залізнична гармата, як ми вже згадували, функціонує також в документальних опрацюваннях, які стосуються Повстання Варшавського. Полковник Адам Боркєвіч в своїй документальній книзі під назвою «Повстання Варшавське 1944 – Нарис діяльності воєнного характеру» (вид. ІІ – РАХ 1964) під час обговорення питання про атаку Німеччини на Садибу 2 вересня, пише:
          «Брали в ній участь (атаці – прим. Х.К. і М.П.) також важкі танки і міномет».
Далі, описуючи останні моменти Садиби, базуючись на спогадах Вітольда Зеновіча, Каміли Aшкулайтіс і невідомих жінок-зв’язківців, що містяться в Acta Ocupationis Germanica:
          «Частина відрізаних сховалася у фортеці, де опір тривав до 14.00. Снаряд з важкого залізничного міномету з-під Неонувкі пробив звід старих казематів фортеці, в якій знаходився екіпаж і санітари. Поліг командир фортеці капітан «Ящур» і 21 солдат, гравій засипав і поховав санітарний пункт з санітарками і пораненими, яких не вдалося перевезти до шпиталю».
          Що стосується атаки важкого залізничного міномету калібру 610 мм, встановленого поблизу села Домбрувка біля Пир, також пише в своїй документальній книжці «Мокотув 1944» Леслав М. Бартельскі. Він розміщує також зображення важкого міномету 42 см «Gamma Mörser» на стаціонарній підставці в моменті підпалення снаряду.
          Про важкий міномет також пише Пітер Стахєвіч в книзі під назвою «Парасолька» (PAX - Варшава 1981). Описуючи ОБД німецьких сил, атакуючих у вересні Чернякув з району сейму, він пише:
          «Разом з цими угрупованнями (тут мова йде про німецькі угруповання – прим. наша H.K і М. П.) діяла штурмова авіація, військова батарея метання повітряних мін,та важкий міномет калібру 600 мм на залізничному шасі (підкреслення наше Н.К. і М.П), розміщений в районі Влох».
          З цитованих тут згадок, визначень виникає цілий ряд невідповідностей, помилок в визначеннях, а ряд описів накладається один на одного.
Слід зазначити, що виникає:
          Німці не використовували проти повстанців залізничної гармати. Фон дем Бах в своїй розповіді, представленій в лютому 1947 року стверджує, що німецький залізничний міномет лінії Радом-Варшава не був вживаний проти повстанців. Натомість Ханс фон Кранхалс в своїй книзі «Der Warschauer Aufstand 1944» (Франкфурт 1964) посилаючись на покази свідків (ймовірно на полковника Боркєвіча) ставить під сумнів інформацію Фон дем Баха, говорячи, що стріляючий міномет бачили в околицях Леонувкі поблизу Пясечно.
          Відбулося тут змішування назв і топографії. Біля Пясечно немає місцевості під назвою Неонувек. В цих свідченнях мова йде, ймовірно, о місцевості Неонувка, а не Неонувек, розміщеної біля Пясечно, де була розміщена залізнична гармата, стріляюча в лінію фронту за Віслою. Що стосується місця визначення міномету поблизу Пир чи Влох мова ще буде йти нижче
.

А однак міномет самохідний