Наймолодші солдати Варшавського повстання
в німецькому полоні.

Введення

          В моменті виникнення Варшавського повстання 1944 до бою у Варшаві стануло близько 50 тисяч солдатів різних конспіративних угруповань, що знаходилися в майже всіх варшавських районах. У переважаючій кількості це були відділи Армії Крайової але й також невеликі сили інших організацій: НСЗ, ПАЛ, АЛ.

          Спочатку строк виникнення Варшавського повстання визначено на 29 липня 1944 року. Він попереджався станом чергування відділів у визначених концентраційних пунктах. Строк було анульовано, солдати розійшлися до домів. Наступний строк, в негайному порядку, зафіксувано на 1 серпня на 17.00 годину. Накази доставлені зв’язковими дійшли до поодиноких одиниць в останній момент. Ця обстановка спричинила, що помітна кількість солдатів не прибула своєчасно на визначені раніше місця. Виникнення Варшавського повстання вразило їх в місцях, віддалених від концертраційних пунктів, ізолювало від складів з озброєнням.

          Оськільки столиця була практично поділена на низку окремих осередків боротьби, у багатьох випадках, неможливим стало добратися до своїх відділів. У зв’язку із становищем, що склалося, повстанці приєднувалися до відділів , що знаходилися поблизу. В них реєструвалися та піднімали боротьбу.

          Після капітуляції Варшавського повстання 2 жовтня 1944 року, підписаної в місті Ожарув в квартирі німецького генерала Еріха фон ден Баха, повстанські солдати почали приготуватися до вимаршу до полону. Солдатам АЛ та КБ видано квитки Армії Крайової, що дозволили захищати їх, тим способом, перед екстермінацією з боку окупанта. Відділи збиралися в пунктах, де формувалися маршові колони. Солдати маршували щільним строєм, несли зі собою зброю, яку було складано у визначених місцях. Згідно з ранішим узходженням, віддавали зіпсовану зброю, щоб вона не могла повторно використатися ворогом.

          Загалом у днях 4-5.10.1944 року до німецького полону вийшло близько 15 000 тисяч повстанців. Це були здемаскувані відділи, в яких розкрилися не лише справжні псевдоніми, але й також справжнє прізвища солдатів. Це були, між іншим, солдати Кедиву (диверсії), що виходили, за наказом, продовжувати конспіративну діяльність.



Полон

          Серед кільканадцятьох тисяч ідучих до полону повтанців, було близько 2500 жінок та 1100 хлопців віком від 11 до 18 років. Це були наймолодші полонені в історії воєн, що становило єдину групу, непорівнянною з жодною іншою. Як вже згадано, серед них були кавалери Хреста Війскової Доброчесності, Хреста Хоробрих та Хреста Заслуг з Мечами. Згідно з рішенням Женевської конвенції від 27 липня 1929 року, вони мали бути трактувані , разом з іншими солдатами, як військовополонені.

          Транспорти до німецьких таборів для військовополонени відходили головно з Ожарова та частково з Прушкова. Подорож до таборів повстанці відбували в закритих задротованих товарних вагонах, по 50-60 людей в кожному, під сильною німецькою ескортою. Зважаючи на тісноту, не можна було в них сидіти, під час коротких стоянок вагонів не відкривано, мочилися в вагонах. З метою стероризувати полонених, німці стріляли на осліп вздовж вагонів, маючи на меті виключити спроби втечі та придушити людей, які душилися в переповнених вагонах. Разом зі здоровими були стиснуті поранені та хворі. З Ченстохови один з вагонів обстріляно, внаслідок чого одного з повстанців було вбито,а двох інших поранено. Тіло убитого залишилось в вагоні, натомість пораненим не була надана допомога перед прибуттям до табору. Одному з них, внаслідок пострілу, треба було ампутувати руку.

          Варшавських повстанців було поселено м.ін. в п’яти таборах для військовополонених:

       Сталаг 344 О.С Ламсдорф (нині Ламбіновіце , Польща)
       Сталаг XI Альтенграбов біля міста Магденбург
       Сталаг XI B Фаллінбостель біля міста Ганновер
       Сталаг Х В Зандбостен біля міста Ганновер
       Сталаг IV B Мюльбрг-Ельбе в Саксонії

          Життжєві умови в таборі Ламсдорф були дуже тяжкі. Повстанці були поміщені в підтаборі для радянських полонених в спустошених та вшивих бараках. Жилі бараки не були оснащені жодним санітарним обладнанням, не було води, а нужики знаходилися в віддалених кутах табору. В таборі була тільки одна діюча криниця, в якій безперестанно бракувало води. Єдиним способом умити обличчя було вжити каву отриману на сніданок. Єдиним обладнанням були поверхові, збиті зі собою дерев’яні пари, а також залізні духовки, для яких не забезпечано достатньої кількості опалення. Полонені не отримали ні матраці ні ковдр. Мусили самостійно справлятися, якщо не хотіли спати на голих дошках. Умивальник заступило кам’яне корито з льодяною криничною водою. Холод часто змушував спати в одязі.

          Повсюдний бруд в таборі становив поживу для комах, що стали справжнім лихом. На стелі вночі лазило мільйони блощиць, що під час сну спадали на сплячих людей, які вранці виглядали як індійці. Це було особливо дошкульне для полонених, які займали останні 3 нари. Вечорами, коли комахи виходили зі сховища та атакували свої жертви до такої міри, що не можна було спати, оголошувано „комахобиття”. Полонені роздягалися та сідали на підлозі ( не було стільців та лав) та шукали комах в швах одягу. Стосувалися також інші способи полювання. Однак це не приносило бажаючого ефекту, що спричиняв брак можливості елімінації причин такого стану речей. Перебування в таких умовах спричиняло виснаження організму, який швидко піддавався інфекціям та хворобам.

          Для багатьох неповнолітніх істотною пробмемою станановив брак мисок та ложок. Вони змушені були споживати їжу в консервних банках, що швидко підлягали корозії. Харчування було дуже поганим. Згідно з Женевською конвенцією німецька військова влада повинна забезпечити полоненим харчі, що відповідало би принципам в їх військових запасах. Однак німці годували польських полонених значне нижче такого стадарту, а тим самим утримували їх на межі голоду або в стані хронічного недоїдання. Низькокалорічне та монотонне харчування, що забезпечувало близько 700 калорій денно, було причиною падіння ваги неповнолітніх в’язнів, а також різних захворювань. Вистачає згадати, що денна доза для молодих людей повинна бути укладена в залежності від вікової групи від 2.600 калорій для 12-річних дітей до 3.700 для 18-річних дітей. У такий спосіб цілодобова норма харчування не вистачала для заспокоєння основних потреб людського організму. Всі неповнолітні полонені табору Ламсдарф в своїх згадках дивляться на табірну дійсність через призму голоду. Основною та остатечною метою голодовки неповнолітніх полонених було їх винищення.

          Внаслідок недоїдання, трагічних життєвих умов та повсюдного бруду, наступив швидкий розвиток хворіб, особливо кривавого паносу, червоного та плямистого тифу, анемії, запалення легенів та цинги. Незважаючи на хвороби, що розповсюджувалися, табірна влада не турбувалася про гарантування полоненим хоча б елементарної опіки та лікарскої допомоги. У боротьбі про принаймні часткове поліпшення фатального стану здоров’я малолотніх, лікарі Армії Крайової влаштували тимчасову медичну кімнату в одній із кімнат бараку для неповнолітніх. В тому приміщенні, опалювальним брикетом, нари мали сінники.

          Дуже обтяжливими були щоденні багатогодинні збори, що проводилися на дворі німецькою владою з метою проконтролювати штат хлопців з Варшавського повстання. Бідно одягнені молоді полонені, стали нерухомо в позиції „струнко” по кістки в болоті, на морозі та вітрі, мерзнули до границі витривалості. Тимчасом блоковий (Blockführer) ходив вздовж ряду та забавлявся в рахування полонених. Все мусило згоджуватися щодо одного. Великою мукою були також особисті обшуки та перешукання жилих кімнат полонених в бараках.

          Табірний режим був дуже суворий. Від сутінків до світанку діяла заборона опускати барак. В той час неповнолітні полонені не могли навіть виходити до нужників- бетонної плити, з отворами, прикритої ватою. Установлені на сторожових вежах сильні рефлектори, освітлювали нічною порою територію табору. Наближення до паркану з колючого дрота або опущення бараку вночі грозило смертельною небезпекою.



Незвичайні збори.

          18 жовтня 1944 року проведено в Сталагу 344 Ламсдорф нещоденні та несподівані збори, під час яких німецька табірна влада хотіла виділити мололітніх солдатів, перемішуваних з дорослими колегами. Німецький комендант табору, підполковник Месснер обманув польських функціональних офіцерів, опікунів малолітніх, йкий ствердив, що має намір виділити діти та неповнолітніх повстанців з метою забезпечити їм кращі умови, а навіть відіслати до Ченстохови під опіку ГОР. Існує припущення, що німецька контррозвідка передала підполковнику Мессерові конфіденційну інформацію, щоб він звернув особливу увагу на неповнолітніх полонених. Вони мали бути дуже хитрими та нещадними. Тим самим заслуговували на винятково суворе трактування.

          Додатковим наміром німців було зняти пропагандитський фільм, який використовував мотив дітей-солдатів для пропагандитської ідеї Volkssturm (народного ополчення) серед малолітніх німців. Це була територіальна військова організація Третього Рейху, створена в силу декрету Гітлера від 25.09.1944 року (оголошеного 18.10.1944 року)в рамках тотальної мобілізації з метою зміцнити сили Вермахту. Volkssturm був створений з людей здатних носити зброю, віком 16-60 років, які, зважаючи на зайнятість в економіці, доти залишалися поза військом. Пропаганда Геббельса підкреслювала, що Volkssturm на боці регулярної армії може ще виграти війну. Фільмування перебігу збірки дітей та молоді з Армії Крайової, в таборі для військовополонених в Ламсдорф, мало, за замислом німців, внаслідок психологічного впливу, послужити заохоченням для вступення німецької молоді в ряди Volkssturm.

          Перед довгі шереги полонених, на наказ польських офіцерів, почали виступати по черзі 11-річні, 12-річні, 13-річні, 14-річні, 15-річні, 16-річні, 17-річні солдати Армії Крайової, герої повстанських боїв, кавалери Хреста Військової Доброчесності, Хреста Хоробрих. В міру збільшування групи виступаючих перед шереги хлопців, гітлерівців опанувала злість, внаслідок якої припинили фільмування. Вони зрозуміли, що матеріал, який ними знімано, прославляє геройство та хоробрість наймолодших солдатів Варшавського повстання. Вони переконалися наочно, що в Польщі всі ставали до боротьби проти зненавидженого окупанта та що таких хлопців не мала жодна інша армія.

          На площі табору Ламсдорф стануло 550 наймолодших солдатів світу. Адже в Ламсдарф знайшлася лише їх незначна частина-більшість неповнолітніх опустила руїни міста разом з батьками та цивільним населенням. Багато малих солдатів-повстанців було посаджених, крім того, в інших таборах. В шерезі дорослих залишилось кількадесят хлопців, які не довіряли інтенціям табірної влади та не виступили на відозву.

          Гітлерівці не дотримали слова. Після збірки, хлопців позбавлено опіки дорослих та поміщено в виділеному районі табору з загостреною дисципліною, зараховуваючи їх до 5 категорії полонених, відносно якої можна було стосувати, керуючись почуттям безкарності, будь-які жорстокі заходи.



Опір

          Фатальні умови, в яких перебували малолітні полонені, в натуральний спосіб спричиняли бажання підняти спробу втечі. Міжнародне право визнає натуральне прагнення полоненого повернути свобуду. Полонений, який пробував втечі, навіть другий та наступний раз, та був пійманий під час неї, повинен бути покараний лише у дисциплінарному порядку. Вжиття зброї відносно полоненого, який втікав, допускалося лише після попереднього попередження та заклику зупинити втечу.

          Кільку хлопців вирішило підняти спробу втечі. Це були 17-річні старші стрільці:Ян Левандовський „Александер”, (кавалер Хреста Військової Доброчесності), Януш Збігнєв Шнитко «Богданець” та Іренеуш Ян Вісневський „Ірек”. Вони вирішили тікати вночі з 1 на 2 листопада 1944 року. Помінялися з колегами одягом та позбулися, в міру можливості, всіх деталей обмундуровання напр. гудзиків з орлами. Вони планували на початок добратися до не надто стереженого сектора французьких полонених, а наступно через дроти на поблизький полігон.

          Після збірки хлопці не повернули до бараку. Зорієнтувалися в частоті свічення рефлекторів на вежах та поодиноко стрибками подолали відстань, що ділила їх до французького сектора. Наступно форсували неглибокий рів та пліт з колючого дроту. Після короткої наради, переповали під плотом, що відгороджував їх від полігону. Будучи вже на місці, вони зорієнтувалися, що крім постів на вежах існують ще додаткові пости вздовж плоту, в проміжках 50 м. Хлопці перерізали дрот та відсунули оплетення колючих вузлів, тим способом уторували собі дорогу зовні. В той момент з’явився, несподівано, німецький офіцер, що вів постовий огляд на велосипеді з собакою. Собака винюхала втікачів та почала гавкати. Гітлерівець затримався, вийняв зброю та з відстані 3-4 метрів, без попередження, почав стріляти до беззахисних хлопців. Він застрілив на місці „Богданця”, „Александра” поранив в бороду, натомість „Ірек” отримав дві вогнестрільні рани в ліве плече та під ліву лопатку. На місце випадку прибігло кільканадцять солдатів та офіцерів. Почали вони копати лежачих на землі хлопців. Собаки розривали їх одяг та кусали.

          Радянські полонені, працівники лазарету, що прибули на місце з ношами, забрали убитого „Богданця” та пораненого, непритомного „Ірка”, який був також визнаний німцями убитим. Йому забрали ідентифікаційний значок, а в документації зробили відповудну відмітку. „Александер” у власних силах пішов до лазарету, де перев’язали йому прострілену щелепу, а наступно був побитий та допитаний німцями. Наступно, на понад 2 тижні, його замкнули в карцері, звідки був звільнений тільки в моменті перенесення до іншого табору.

          Набагато більш складна доля очікувала „Ірка” Вісневського. Визнаний умерлим та позбавлений свого ідентифікаційного значка, був таємно вилікуваний товаришами недолі та після різних несамовитих пригод, під іншим прізвищем, діждався визволення американськими військами. Доля була для нього однак злослива, коли факт забрання значка та зроблення відмітки про смерть в табірних актах, позбавив його статуту військового полоненого та компенсації, що належалися йому в силу того.

          Робилися спроби також інших втеч, на жаль, жодна з них не залишилася успіхом. На початку листопада 1944 року 14-річний стрілець Тадеуш Горський „Гурал” був застрілений при спробі піднесення з „пояса смерті ” (заораний пояс землі між дротами) головки капусти, що була перекинена одним із французьких полонених.

          Так „рицарський ” Вермахт виконувал принципи Женевської конвенції.

          Після війни сім’ї не вдалося знайти могили застріленого в таборі Ламсдорф Януша Збігнєва Шнитки „Богданця”.

          Це не були однак єдині жертви. У лютому 1945 помер 15-річний стрілець Ян Вілчак „Юзек” полонений номер 103228. Під час атаки радянських літаків на колону полонених, що вудступала під німецьким ескортом 8 травня 1945 року смерть понесло 3 хлопців: 15-річний стрілець Войтех Ковальський полонений номер 103856 кавалер Хреста Військової Доброчесності, 15-річний стрілець Станіслав Ковалчик „Крова” полонений номер 103221 та 17-річний стрілець Здіслав Яніневський „Фурман” полонений номер 105483. 11 малолітніх полонених було ранних або контужених.



Дальша доля.

          В період друга половина листопада 1944-друга половина січня 1945 року малолітніх полонених переношено з табору Ламсдорф до інших таборів для полонених. Це були:

       Офлаг VII A Мурнау
       Сталаг XVIII C Маркт Понгау
       Сталаг VII A Моосбург
       Сталаг VII B Меммінген
       Сталаг III A Луцкенвалде
       Сталаг VII C Саган
       Сталаг IV B Мюлберг
       Сталаг IX C Бад Салза
       Сталаг XIII D Нюнберг
       Офлаг II D/Z Гросс Борн


          Лише одного з неповнолітніх полонених, 11-річного стрілця Ришарда Хенцінського Мишку, німецька комендатура звільнила з полону. Він був забраний матірю зі статутом цивільного примусового робітника.

          Перевожені до інших таборів, малолітні полонені були примушені до невільницької праці в німецьких воєнних заводах. Це становило наступне порушення Женевської конвенції, що становила, що виконувана полоненими праця не могла мати безпосереднього зв’язку з воєнними діями та не могла створювати загорзи для життя. Хлорці були змушувані до виробництва частин для літаків, штурмових гармат, протипіхотних та протитанкових мін, автоматів. В міру можливості полонені саботували виконивану працю. Після багатьох років фікційний, в тих умовах, статут полоненого унеможливлював малолітнім невільникам клопотатися про компенсацію для примусових робітників Третього Рейху. Тільки після певного періоду, за допомогою видатної праці Фундації Польсько-Німецьке Поєднання, вдалося поправити цю несправедливість.



Епілог

          Доля звільнених з неволі у 1945 році малолітніх варшавських повстанців склалася по-різному. Частина увільнена радянськими військами повернула відразу до Польщі. Визволені американською армією частково потрапили до організованих армією США в Німеччині Вартівних Компаній. Інших було прийнято до Юнацької Школи в Палестині. Пізніше частина з них повернула, у 1947 році, до Польщі, інші переїхалися по цілому світу. Ті, що повернули до країни, довгий час не отримали з боку влади морального задоволення, були часто дискримінувані та принижувані, а навіть ув’язені.

          Незважаючи на це, багато з них закінчило в країні вузи, стало видатними дослідниками та інженерами, прийняло високі посади в держапараті та дипломатичній службі. Їх глибокий патріотизм та великий гарт духа,незважаючи на жорстокі умови німецької неволі,заслуговують на найбільшу пошану та пам’ять наступних поколінь. Історія кожного з них варта окремої розробки. Серед них знаходилися, крім родовитих варшавяків та мешканців варшавських околиць , хлопці з майже всіх місць тогочасної Польщі, від Кресів по Познань та Катовіце.

          Приямаючи як точку віднесення дату прибуття до табору Ламсдорф (6.10.1944) можна ствердити, що серед 550 малолітніх полонених, що брали участь у зборах 18 жовтня 1944 року, було:

         2 – віком 11 років
         6 - віком 12 років
         9 - віком 13 років
        48 - віком 14 років
      115 - віком 15 років
      175 - віком 16 років

         На підставі доступних джерел можна ствердити, що:
         3 з них було кавалерами Хреста Військової Доброчесності
         18 з них було кавалерами Хреста Хоробрих


          Серед ув’язнених хлопців 206 з них, тобто 375, стало, під час Варшавського повстання 1944 року внаслдок особливої хоробрості, підвищених до вищих військових звань, до лейтената включно.