Головний будинок, якщо дивитися на нього з вул. Папи Пія ХІ (нині вул. Пєнкна) виглядав тоді майже так само, як у наш час. З лівого боку знаходилася в’їзна брама у подвір’я, а поруч із брамою стояв металевий бункер. Натомість сусідній будинок, що знаходився на вул. Папи Пія ХІ, 21, виглядав тоді зовсім інакше. Нині він є продовженням головного будинку „Малої ПАСТ-и» і утворює з ним одне ціле. В 1944 р. він дещо відходив назад, відкриваючи фрагмент торцевої стіни головного будинку «Малої ПАСТ-и». Це було пов’язане із пошкодженнями, які виникли підчас німецьких нальотів у 1939 р. Цей будинок частково прилягав до західного флігеля. Тоді вул. Папи Пія ХІ була у цьому місці значно вужча, аніж тепер. У ночі торцева стіна будинку завжди була сповита темрявою. Повстанцям було важко спостерігати за німцями, які знаходилися потойбіч вулиці.
          «Мала ПАСТ-a» постійно загрожувала повстанцям та цивільному населенню. Німці обстрілювали з кулеметної зброї вулиці: Кручу, Мокотовську та Уяздовські Алеї. Будинок «Малої ПАСТ-и» був ізольованою точкою німецького опору всередині польської території. Боротьба у цьому місці вимагала значних сил повстанців, оскільки будинок знаходився неподалік від німецьких позицій у поліційній дільниці. На допомогу німцям могли прийти гестапівці. Штаб-квартира гестапо розміщалася на алеї Шуха (зараз це будинок, де знаходиться Міністерство освіти РП).¹
          1 серпня 1944 р. почалося Варшавське повстання. Боротьба розпочалася також на території Південного Середмістя. Ще навесні 1944 р. до боротьби за «Малу ПАСТ-у» готувалася 24 рота поручника Мєчислава Фаєнцького («Квятковського») з 3 батальйону Військової служби охорони Повстання АК «Нарва» під командуванням капітана Зиґмунда Нетцера, псевдонім «Криска». Рота зосередилася у Гімназії З. Волоської, що знаходилася на вул. Папи Пія ХІ у будинку № 28. Близько 16.40 у брамі будинку телефонної станції зібралося близько 20 німецьких солдатів, які почали стежити за тим, що відбувається, а також прислуховуватися до щоразу голоснішої стрілянини, яку було чути з центру столиці. Рівно о 17 годині декількох повстанців кинуло гранати у бік німців. Ті негайно втекли всередину будинку, а через декілька хвилин втягли туди також двох поранених і швидко забарикадували браму. Відбувся обмін вогнем, в результаті чого було смертельно поранено сапера «Мазура», який помер наступного дня. Вночі 3 взвод батальйону, озброєний декількома пістолетами, спробував пройти позаду «Малої ПАСТ-и», в районі вул. Кошикової. Німці відразу обстріляли їх з кулеметної зброї, змушуючи відступити. Наступні штурмові операції проводилися солдатами VII Угрупування «Ручай».²
          Черговий наступ відбувся 3 серпня. Його провела зокрема захисна рота Коменданта 2 району, ротмістра «Литвина», а командувачем був капітан Станіслав Кульчицький («Сас»). Штурм, проведений поручником Юліушем Лоскочиньським («Серафімом») через пролом у західній стіні будинку, закінчився невдачею. Цього дня у 8 годині німецькі танки прорвалися до «Малої ПАСТ-и». Німці сховалися під стальними панцирами танків і були впевнені у собі, але тут натикнулися на повстанців. Загін підпрапорщика Єжи Шустера («Юра») завалив їх гранатами та пляшками з бензином. Усі три танки, що стояли на проїжджій частині вулиці Папи Пія ХІ, згоріли.

          4 серпня повстанці вкотре провели штурм на «Малу ПАСТ-у», під час операції загинув старший стрілець Лех Чарнецький («Лех»), який хотів потрапити всередину будинку. У цей день німецькі танки також хотіли проїхати під будинок „ Малої ПАСТ-и». Їх затримала масована атака за домопогою гранат, а також пляшок з бензином. Через декілька хвилин танки відступили у напрямку Уяздовських Алей.³
          5 серпня відбувся черговий штурм на телефонну станцію. У боротьбі під «Малою ПАСТ-ою» брав участь також капітан Збіґнєв Левандовскі (псевдонім «Іза»), сапер командування 2 району.
          Він згадує: „Мені вдалося – за допомогою «пластики» – зробити пролом у боковій стіни будинку (з боку сусіднього дому) на висоті четвертого поверху. Через той пролом ми навіть прорвалися всередину будинку, але це не було неочікуване для німців – вони привітали нас гранатами та пострілами з кулеметної зброї. Загинув молодий підпрапорщик, який супроводжував нас. Внаслідок вибуху гранат мене і ще двох стрільців буквально «увіпхнуло» назад через цей самий пролом у стіні. Обоє стрільці були легко поранені, я – на щастя ні, мене лише сильно побило. Ми хотіли спалити будинок «ПАСТ-и», вкидаючи через пролом пляшки з бензином – згоріло лише те, що знаходилося в приміщенні; вогонь згас, оскільки підлога була бетонна. Невдовзі німці сильно забарикадували цей пролом».
          Під час невдалого штурму загинуло 4 повстанців, а в результаті німецького обстрілу, що вівся з «Малої ПАСТ-и» – також санітарка «Ізабелла», загалом загинуло 5 осіб. 8 серпня повстанці вирішили зненацька напасти на німців з іншого боку. Відповідно до плану, штурм передбачалося почати після того, як буде пробито отвір на даху будинку. Звідти через горище поляки хотіли потрапити у будинок «Малої ПАСТ-и». На даху сусіднього будинку з’явилася група повстанців – в них була міна, готова до вибуху в отворі. Нажаль, німці увесь час були напоготові, вони провели з «Малої ПАСТ-и» ґвалтівний обстріл отвору. Німецький кулеметний снаряд з великою силою вдарив у детонатор міни. Внаслідок вибуху розірвало сапера, загинуло двох повстанців. Черговий штурм, що відбувся 10 серпня ввечері, також виявився безуспішним. Однак, було знищено один з двох бункерів перед будинком, були поважно пошкоджені перший і четвертий поверхи німецької «фортеці».⁴

Вбитий солдат з німецького відділення поліції (фото Януша Навроцького, псевдонім «Аля»)

          5 серпня, близько 10 години ранку, під час боротьби під «Малою ПАСТ-ою» німці з просп. Шуха організували підтримку німецької групи, що знаходилася в оточенні повстанців. З будинку Гестапо вирушила колона 4 танків типу «Пантера», а також велика група солдатів. Для захисту танків від обстрілу німці використали польських жінок. Частина з них, у групах по 3-5 осіб, сиділа на танках, інші йшли поруч, перемішані з німецькими солдатами – багатьох з них вдягло жіночі хустки та пальта. Жінок вибрали з групи, що перебувала під вартою в гестапо на просп.. Шуха, а також з групи затриманих у будинках на вул. Хоцімській і Кошиковій, звідки їх забрали разом з чоловіками. Німці розстріляли усіх чоловіків, а жінок використали в якості «живого щита», що заслоняв собою танки.
          Перед виїздом колони німецький офіцер поінформував танкістів, що вони їдуть зібрати з будинку телефонної станції полеглих та поранених солдатів і перевезти їх на німецьку сторону. Колона вирушила з просп. Шуха у напрямку Уяздовських Алей, потім завернула на вул. Папи Пія ХІ і проїхала поруч із німецькими укріпленнями. Перед танками йшло близько семисот жінок. Коли перші з них наближалися до барикади на вул. Папи Пія ХІ, що була поруч із будинками за номерами 7-16, останні з них ще навіть не знаходилися на цій вулиці. На вулицю – зберігаючи відстань 40 метрів – в’їхали лише 2 танки, оточені жінками.
          Отримавши цю тривожну інформацію, командувач роти «Ґабданк» з угрупування «Ручай» прибіг на вул. Папи Пія ХІ і особисто керував обороною. В районі барикади, на другому поверсі одного з будинків на непарному боці вул. Папи Пія ХІ знаходився загін капрала підпрапорщика Єжи Шустера «Юра». Коли німецька колона наблизилася, «Юр» почав кричати до жінок: «Втікайте за барикаду!» Жінки почали втікати під стіни будинків та за барикаду, відкриваючи підступ до німців, які опинилися посередині вулиці. Повстанці закидали обидва танки гранатами та пляшками із запалювальною сумішшю.
          Раптом обидва танки почали сильно обстрілювати з гармат будинки на висоті другого і третього поверху, де знаходилися пости повстанців. Однак, німці не захотіли форсувати барикаду і почали відступ на відстані 30 метрів від неї. Танки палали, диміли і відстрілювалися, почали відходити у бік Уяздовських Алей, забираючи з собою жінок, які рухалися за танками. Частина з них пробувала втекти і загинула від німецьких куль або була поранена. Декількох німців, які перевдягалися у жіночий одяг, поспіхом відступило разом із танками.
          Внаслідок німецької атаки загинуло лише 2 повстанців, а з німецького боку було пошкоджено 2 танки. «Пантери» – танки, що були пошкоджені ‒ змогли відступити. В них були вмонтовані автоматичні протипожежні пристрої, тому мотори танків не загорілися.
          Ще 10 серпня німці пробували прийти на відсіч німецькому загону, що знаходився на вул. Папи Пія ХІ. Наступ піхоти і танків, якому передувало сильне бомбардування Південного Середмістя, був відбитий повстанцями.⁵
          Вночі з 18 на 19 серпня німці востаннє спробували прийти на відсіч тим, хто знаходився у «Малій ПАСТ-і». Німецька піхота проводила наступ з Уяздовських Алей одночасно у напрямках вулиць: Кошикової, Шопена і Папи Пія ХІ. Німцям не вдалося провести несподівану для повстанців атаку. В районі вул. Кошикової вони декілька разів розпочинали штурм, але у відповідь отримували вогонь з близької відстані, що вівся з ручної та кулеметної зброї. Повстанці, які були на верхніх поверхах та на дахах будинків, що знаходилися поблизу, закидали німців гранатами з обох боків вулиці. Врешті-решт німці припинили боротьбу і відступили. «Мала ПАСТ-a» надалі була оточена повстанцями, а для більшості німців будинок виявився пасткою без виходу.⁶
          Від 5 серпня комплекс будинків «Малої ПАСТ-и» був оточений понад шістьдесятьма слабко озброєними солдатами, які патрулювали вул. Папи Пія ХІ від Маршалковської до Кручої, а також спостерігали за будинком «Малої ПАСТ-и» ззаду, з боку вул. Кошикової, а також за барикадою на розі вулиць Папи Пія ХІ і Маршалковської. З тих 60 осіб навколо будинку «Малої ПАСТ-и» зосередилося 30, що не дозволило встановити пости біля усіх під’їздів будинків, що знаходилися на відрізку вулиці Папи Пія ХІ. Вночі дехто з німецьких солдатів виходив на вул. Папи Пія ХІ, шукаючи «пробілу» у польській обороні, завдяки чому вони могли б вирватися з оточення. Німці тихо підкрадалися до польських позицій, а потім зненацька кидали у повстанців гранати. Повстанцям завжди не вистачало амуніції та гранат, у зв’язку з чим вони не відповідали вогнем.
          Через багато років Мєчислав Цьвіковський так описував боротьбу з німцями під «Малою ПАСТ-ою»: «Я пробував встановити, коли німці вночі покидають будинок «Малої ПАСТ-и» і виходять на вулицю Папи Пія ХІ, але це мені не вдалося. Одного разу наші хлопці почастували гранатою німця, який тинявся по вулиці. Він повертався з плачем, з боку вул. Кручої, волаючи: «Ich bin krank» (Я хворий). Ми не добивали пораненого. Під головним будинком було так темно, що з протилежного боку вулиці я не помітив, як він увійшов всередину: чи через в’їзні ворота, чи через головний вхід, чи по висячій драбині, перекинутій через мур біля телефонної станції. Інформація про планований штурм на «Малу ПАСТ-у» могла стати нам у пригоді».⁷
          Німці зміцнили усі поверхи головного будинку, в’їзну браму було заблоковано «козлами» з колючого дроту. Біля брами знаходився бункер, який закривали мішки з піском. Запобігаючи підпаленню будинку, німецькі солдати винесли меблі з усіх приміщень, що знаходилися біля фасадних стін, усунули дерев’яні віконні рами і підвіконники, а на підлогу насипали товстий шар піску.
          Повстанці могли напасти на «Малу ПАСТ-у» з трьох боків ‒ з фасаду, з боку вул. Папи Пія ХІ, ззаду – на відрізку стіни, що відділяла подвір’я «Малої ПАСТ-и» від ділянки на вул. Кошиковій, а також з західного боку – з будинку на вул. Папи Пія ХІ, 21, де перебували загони повстанців. Поляки постановили провести вирішальний штурм на цей німецький пункт опору всередині території під контролем повстанців – він нагадував тінь або цвях на дошці. Термін проведення штурму на «Малу ПАСТ-у» визначено на ніч з 21 на 22 серпня. Командував штурмом капітан Францішек Малік («Перун»). Підготовка до штурму тривала 3 дні.

Штаб ІІ Району Середмістя перед штурмом на „Малу ПАСТ-у»

          У штурмі брали участь такі підрозділи: штурмовий підрозділ під командуванням підпоручика Тадеуша Кулічковського («Стоєвича») з групою саперів 3 роти V Угрупування поручика Романа Рожаловського («Сокири»), штурмовий підрозділ підпоручика Владислава Ярчевського («Наленча») з роти «Ґабданк», штурмовий підрозділ підпоручика Юзефа Фаландиша («Хмари») з роти «Льодецкі», взвод підпоручика «Збіґнева» з роти «Тадеуш», взвод з роти «Косми» взводного підпрапорщика Владислава Мікульського «Міки», а також відокремлений з роти «Ґабданк» резерв під командуванням підпоручика Єжи Гембського («Поручня»). Останній повинен був іти в наступ за відділенням підпоручика Стоєвича. Взвод 150 з 5 роти Танкового батальйону «Ґольський» під командуванням підпоручика Генріка Русіновського («Урагана») був на барикаді на розі вулиць Папи Пія ХІ і Маршалковської. Завданням цього відділення було страхування з цього боку інших відділень, що йшли в атаку. Воно також повинно було закрити шлях відступі Німцям, які пробували б з цього боку вирватися з оточення. Кінець-кінцем у штурмі взяли участь відділення з батальйонів «Ручай» та «Ґольський», а також V Угрупування поручика «Сокири».⁸
          План наступу передбачав удар по «Малій ПАСТ-і» з західного боку, а також з фасаду. Атака з заходу, з будинку на вул. Папи Пія ХІ, 21 мала проводитися через два проломи, виконані саперами в момент початку наступу. Відділення підпоручика «Стоєвича» повинно було вдарити по найвищому поверху західного флігеля «Малої ПАСТ-и» через пролом на рівні горища, за ним повинен був іти в наступ резервний загін підпоручика «Поручня». На висоті ІІ поверху західного флігеля «Малої ПАСТ-и» до операції призначено відділення підпоручика «Наленча», який повинен був атакувати крило ворога у головному будинку. Після проведення штурму з західного боку загін підпоручика «Хмари» повинен був вдарити у в’їзні ворота з боку вул. Папи Пія ХІ, використовуючи дезорієнтацію серед німців. У випадку невдалого проведення штурму планували облити будинок бензином.⁹
          Вночі з 21 на 22 серпня о 2 годині 45 хвилин загони, що підготувалися до штурму, почали займати пости. На даху будинку повстанці перерізали телефонні кабелі та електропроводку. О 4 годині 15 хвилин сапери роззброїли вибухові заряди, що були закладені із західного боку. Після вибуху виник пролом на розі даху, але дуже малий і солдати були змушені пролазити через нього по одному. Першим у будинок «Малої ПАСТ-и» увірвався підпоручик «Стоєвич» і тієї ж миті був важко поранений. Двоє інших повстанців, які пішли в атаку разом з ним, були вбиті. Німці відкрили інтенсивний вогонь по пролому і це затримало подальший наступ з боку поляків.
          У той же час на висоті IІ поверху наступав штурмовий підрозділ підпоручика „Наленча», перед яким був пролом діаметром 1,5 м. Перш ніж був очищений підхід до пролому, повстанців, які вдерлися на другий поверх, німці закидали гранатами. Сапери, в яких було два вогнемети, почали атаку з-за стіни, скеровуючи вогонь у бік довгого коридору, який займали німці.

Вогнемет підключається до операції

          Нажаль, полум’я вогнеметів дальністю 50 метрів згасло. Німці швидко зрозуміли, у чому річ і почали обстрілювати пролом, а повстанці відповідали пострілами і кидали гранати. Наступ у цьому напрямку також завершився невдачею, тому що німці, відстрілюючись, закрили пролом залізними шафами. Близько 7 години ранку поляки викликали за допомогою вогнеметів та пляшок із запалювальною сумішшю пожежу у західному флігелі «Малої ПАСТ-и». Під час перестрілки загинув стрілець Єжи Возняк («Кактус»). Оскільки атака з боків будинку «Малої ПАСТ-и» перервалася, не відбулася атака з фасаду.
          Навпроти будинку повстанці встановили гучномовець. Через нього було проголошено звернення німецькою мовою, у якому пояснювалося, що оборона будинку немає сенсу. Німцям пропонували здатися. У відповідь повстанці отримали кулеметний вогонь.¹⁰
          Близько 9 ранку капітан «Перун» віддав наказ про підключення мото-помп до операції, однак німці не дали провести атаку. Спочатку німецький стрілок-ас прострелив сопло мото-помпи – трубку діаметром 3-4 см, а після цього солдат, що керував мото-помпою, був поранений в голову. Сопло замінили, але воно було повторно пошкоджене німцями. Коли сопло замінили вдруге, врешті-решт вдалося облити бензином стіни головного будинку «Малої ПАСТ-и».

Будинок обливають бензином

          Під час німецького обстрілу повстанці закидали будинок з другого боку вулиці гранатами та пляшками із запалювальною сумішшю. Почалася пожежа будинку, що охопила три поверхи. Нажаль, черговий снаряд пробив сопло і мото-помпа перестала працювати. Невдовзі пожежа припинилася, але продовжував горіти західний флігель. Повстанці не могли примусити капітулювати німців, які знаходилися у будинку «Малої ПАСТ-и». Після обіду німці вивісили над будинком жовтий прапор – знак того, що ситуація вкрай загрозлива. На даху вони поклали полотнище із свастикою. Полотнище помітив пілот німецького літака, що підлетів до будинку і почав колувати над палаючим флігелем.¹¹

Горить автопарк ззаду земельної ділянки довкола «Малої ПАСТ-и»

          O 18 годині німці провели наступ, пробуючи дістатися до своїх товаришів, які були у «Малій ПАСТ-і» в облозі. Німецька поліція та рота українців, за підтримки 2 танків атакувала на вул. Шопена і Папи Пія ХІ, але повстанці затримали цю атаку. Німецька піхота за підтримки танку «Пантера» розпочала також атаку на вул. Кошиковій. Підпрапорщик Єжи Пшездєцкі («Римвід») вистрілив із гранатомета та пошкодив танк. Піхоту закидали гранатами, внаслідок чого вона була змушена відступити. Німці понесли значні втрати.

Жандарм, якого застрелили повстанці. Після смерті його тіло переїхав німецький танк

Боротьба за «Малу ПАСТ-у»

          Він взяв у полон п’ятьох німців та звільнив п’ятьох польських технічних працівників, яких німці затримали ще 1 серпня. Цей загін здобув чотири кулемети типу «Зброївка», 10 гвинтівок, а також великий запас амуніції. Третій загін узяв у полон 11 німців, утік лише один. Ближче до ранку до «Малої ПАСТ-и» увійшов також патруль підпоручика «Наленча». Сам «Наленч» пішов на гору, в район горища будинку, щоб вперше подивитися на вчорашні бойові пости з боку ворога.
          На підлозі лежали останки підпоручика «Стоєвича» і двох його солдатів. «Стоєвич» ймовірно був важко поранений, його рани були дивні, якби рвані. Він лежав на підлозі поруч із вбитими солдатами, босоніж, уся його білизна була у крові. Усі полеглі були пограбовані – в них відібрали особисті речі. Підпоручик «Наленч» загорнув тіла у простирадла, після чого зійшов вниз, до гаражів, де у каналізації лежали тіла німецьких солдатів, засипані вапном. Під час проведення ревізії німецьких військовополонених в одного з них було знайдено гаманець підпоручика «Стоєвича». Німець, якого пізніше допитували члени Державного корпусу безпеки, склав зізнання про те, що «Стоєвич» перед смертю був підданий тортурам збоку поручика Юнга.¹³
          Німці втікали з будинку у кількох групах. Оскільки барикада на розі вул. Папи Пія ХІ i Kручій була раніше обстріляна німцями, повстанців там не було. Це значно полегшило втечу німців.
          Зі спогадів стрільця Яцека Шоманьского (псевдонім «Болеста») з роти «Тадеуш» з батальйону «Ручай»: «О 13 год. ми зайняли пост на барикаді, що була встановлена впоперек вул. Кошикової і на розі Мокотовської. В барикаду був вбудований бункер, споруджений з тротуарних плиток і мішків з піском(...). Елементом постійного оснащення барикади був електричний кулемет(...). Окрім цього, у нас було дві гвинтівки; з тою, що я здобув у Ієрусалимських алеях, я не розлучався ніколи. На посту нас було п’ятеро(...). Перед настанням темряви зв’язна принесла пароль і ми поставили перед бункером вартівника з гвинтівкою. Близько 21.00 години він затримав двох наших, які йшли в бік площі Спасителя(...). Через годину, отже близько 22.00, вартівник побачив, як хтось йде з боку вул. Папи Пія ХІ. Він заволав: «Стій! Хто йде?», у відповідь почув: «Свої» – отже це була принаймні група осіб. Вартівник велів підійти ближче і назвати пароль, а тієї ж миті нас засипало градом куль із кулеметної зброї, з боку вул. Шопена(...). Я підірвався на ноги і, стоячи, почав стріляти з моєї гвинтівки у тих, хто наближався. Німці не бігли, але йшли, найближчий знаходився на відстані декількох метрів від мене. Я поранив його в живіт, після чого він зробив ще крок або два вперед. Я вистрелив вдруге і він впав на землю. Ті, хто йшов за ним, також впали. Я ліг у бункері за мішком з піском, що утворював поріг і стріляв у напрямку німців, які лежали(...). Лежачи за мішком з піском, я стріляв в усе, що рухалося вул. Мокотовською і тротуаром на протилежному боці вулиці. Вогнем відповідав лише один німець, він потрапив у спускову систему на стелі нашого бункера, а її уламки поранили мені ногу (...). Пострілами він виявив своє місцезнаходження, а мені вдалося його заглушити». Повстанці застрелили тут 5 німців, втратили 3 солдатів. За відвагу стрілець Яцек Шоманський («Болеста») був нагороджений Хрестом Хоробрих.¹⁴
          Перша група німців, які утікали, пройшла повз барикаду на вул. Кручій, вдаючи повстанців. На шоломі першого з них була біло-червона пов’язка. Ймовірно таким чином прорвався німецький командувач «Малої ПАСТ-и», поручик СС Юнг. Наступні групи німців, які покидали будинок, бігли в напрямку вул. Кручої, відстрілюючись і кидаючи гранати. Дехто з них був вбитий солдатами з 136 взводу «Пошта», а інші перейшли через барикаду і побігли у напрямку вул. Мокотовської, Шопена і Кошикової.
          Інші німці, які утікали з «Малої ПАСТ-и» групами , розбіглися на невеликий площі, що об’єднувала вул. Мокотовську, Кручу та Папи Пія ХІ. У темряві вони почали шукати шляхів подальшої втечі. Взвод підпоручика Єжи Гембського (псевдонім «Поручень») оточив німців і після короткотривалої оборони змусив їх капітулювати. Впродовж дня повстанці брали у полон наступні групи німців. Вісім німців пробувало втекти у напрямку пл. Спасителя. Двох з них було вбито сержантом «Шкапою» з роти «Льодецкі» батальйону «Ручай», але нажаль він сам був важкопоранений у шию. Шестеро інших німців перейшло через барикаду і дісталося німецького поста на пл. Спасителя.¹⁵
          Німецькі військовополонені склали свідчення про те, що 1 серпня у «Малій ПАСТ-і» було лише 75 працівників пошти. Коли почалося Варшавське повстання, у будинок прибуло 8 унтер-офіцерів і 1 офіцер Вермахту, вночі з 1 на 2 серпня – 1 офіцер СС та 32 рядових. За кінцевим підрахунком, у «Малій ПАСТ-і» було 117 німців. В них було понад 180 кулеметів та автоматів, 250 гранат, 4 протитанкових гранатомети i 1 ракетниця. За різними документами і свідченнями, у полон потрапило 65-76 військовополонених, було вбитих 18-21 німців, близько 15 разом із командувачем, поручиком Юнгом прорвалося через кільце облоги і дійшло до німецьких позицій.

Німецькі військові, взяті у полон під час атаки на «Малу ПАСТ-у»

          З польського боку полягло 25 повстанців.¹⁶
          Отже, боротьба за „Малу ПАСТ-у» тривала увесь день і завершилася дуже успішно, оскільки вдалося здобути німецьку точку опору.

Перед здобутим будинком (фото Януша Навроцького, псевдонім «Аля»)

Поле битви

Німецький танк, знищений у боротьбі (Фіат М14/41 італійського виробництва)
(фото праворуч виконав Януш Навроцький, псевдонім «Аля»)

          Капітан Францішек Малік («Перун»), який командував штурмом, був нагороджений орденом Virtuti Militari (Військова Доброчесність) V класу, підпоручик інженер Міхал Тадеуш Сломіньський («Тадеуш Чорний») одержав Хрест Хоробрих i орден Virtuti Militari V класу. Багатьох солдатів з батальйону «Ручай», зокрема підпоручик «Наленч», одержало військові відзнаки Будинок «Малої ПАСТ-и» був знищений у невеликому ступені, а головний будинок «ПАСТ-и» на вул. Зєльній повністю згорів.

Краєвид після бою (фото праворуч виконав Януш Навроцький, псевдонім «Аля»)

Воєнний здобуток

          Після евакуації Головного Командування Армії Крайової із Північного Середмістя будинок «Малої-ПАСТ-и» став його останньою штаб-квартирою перед капітуляцією повстання. Головне Командування Армії Крайової змінювало своє місцезнаходження неодноразово. Відповідно до розвитку ситуації, його місцезнаходженням були:
          1 - 6 серпня 1944 р. – фабрика Камлера на розі вул. Окопової і Дзєльної, район Воля,
          6 - 13 серпня – школа на вул. Бароковій, Старе Місто,
          13 - 25 серпня – будинок Міністерства Юстиції, вул. Довга, Старе Місто,
          26 серпня - 5 вересня – будинок Польської ощадної каси, вул. Свєнтокшиська, кут вул. Ясної, Північне Середмістя,
          від 6 вересня 1944 р. – будинок «Малої ПАСТ-и», вул. Папи Пія ХІ, 17, Південне Середмістя.
          У наш час в будинку «Малої ПАСТ-и» продовжує працювати телефонна станція. На домі встановлено меморіальну дошку, на якій вміщено згадку про здобуття будинку повстанцями.

Примітки:

1. Mieczysław Ćwikowski "Zbigniew", Śladami walk żołnierzy VII Zgrupowania AK "Ruczaj" w Powstaniu Warszawskim 1944 r., Варшава 1998, стор. 88-89.
2. Mieczysław Ćwikowski, вищезгадане, стор. 89-90.
3. Там само, с. 90; Читайте спогади Єжи Шустера (псевдонім «Юр») [див.]: Archiwum Romualda Śreniawy-Szypiowskiegio, Ankiety uczestników Powstania Warszawskiego, V Oddział AAN, машинопис, стор. 2-3.
4. Mieczysław Ćwikowski, вищезгадане, с. 91; Czesław Mroczek "Rzut", Atak czołgów na barykadę na ul. Chopina [див. в:] Wspomnienia z Powstania Warszawskiego, W Śródmieściu Południowym, tom 1, wybór i opracowanie Krystyna Ostrowska, Варшава 1995, с. 56; Maria Zglinicka, Na Kruczej [див:] W Śródmieściu Południowym, том 1, с. 130.
5. Mieczysław Ćwikowski, вищезгадане, стор. 68-70; Читайте спогади Єжи Шустера (псевдонім «Юр»), див. вищезгадане, стор. 4-5.
6. Mieczysław Ćwikowski, вищезгадане, стор. 80-82.
7. Там само, стор. 91-93.
8. Там само, стор. 93-94; Maciej Józef Kwiatkowski "Kopański", Zdobycie Małej PASTY, Wspomnienia obserwatora [див. в:] Wspomnienia z Powstania Warszawskiego, W Śródmieściu Południowym, tom 2, Варшава 1996, с. 77.
9. M. Ćwikowski, вищезгадане, с. 95.
10. Там само, стор. 96-97; M.J. Kwiatkowski, вищезгадане, с. 78.
11. Там само, с. 97.
12. Під час Другої світової війни на боці німців воювала дивізія Ваффен СС-Галичина. Велика кількість українців, головним чином зі Східної України, була у полку РОНА (Російської національної визвольної армії). З 1943 року українці служили у спецплку СС «Дірлівангер» під командуванням Оскара Дірлівангера.
13. Mieczysław Ćwikowski, вищезгадане, стор. 99-101; Eligiusz Bruliński, 3 batalion pancerny AK Golski, Варшава 1996, стор. 199-200.
14. Спогади Яцека Шоломського «Болести» [див. в:] Mieczysław Ćwikowski, вищезгадане, стор. 158-159.
15. M. Ćwikowski, вищезгадане, стор. 101-102.
16. Там само, с. 103-105; Powstanie Warszawskie 1944, wybór dokumentów, том 6, 22-24 VIII 1944, за ред. Пьотра Матусака, Варшава 2004, стор. 131-134.
17. M. Ćwikowski, вищезгадане, с. 105.

опрацював: Адам Розмислович

редактор: Мацей Янашек-Сейдліц

переклад Ірини Кулеші

Copyright © 2016 SPPW1944. All rights reserved.